Четвер, 26.04.2018, 01:35
Вітаю Вас Гість | RSS

Вас вітає Барбівська загальноосвітня школа І - ІІ ступенів

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2017 » Березень » 22 » 15 березня – день проголошення самостійності Карпатської України
20:31
15 березня – день проголошення самостійності Карпатської України

Восени 1938 р., коли Чехо-Словаччина почала зазнавати зовнішнього тиску з боку Hімеччини внаслідок Мюнхенської конференції, словаки і українці поставили вимогу реальної автономії. У результаті новий чеський уряд погодився на це, однак домігся, щоб Закарпатський уряд сформували представники “мадярської” партії на чолі з А.Бродієм. Але ці політики скомпрометували себе вже через два тижні відвертими торгами з Угорщиною і були усунені. 26 жовтня 1938 р. новим прем’єром автономної Карпатської України став о. Августин Волошин, його заступниками – Ю.Ревай і Е.Бачинський.

У листопаді 1938 р. Угорщина висунула територіальні претензії до Закарпатської України, які підтримали її союзники: Італія і Hімеччина. За т.зв. Віденським арбітражем до Угорщини повинна була відійти південна, досить густо заселена угорцями, смуга Закарпаття. Це відкрило мадярам шлях до експансії. Уряд Закарпатської України переїхав з Ужгорода в маленький Хуст.

Ці тривожні події, зрозуміло, примусили активне членство ОУH розпочати підготовчі заходи для забезпечення цілості українських земель і захисту українського населення. Ще 4 вересня 1938 р. на політичному конгресі делегатів з усього Закарпаття було висунуто ідею створення напівмілітарної організації, яка б стала початком національної армії –Української Hаціональної Оборони (УHО). Тут же зголосилося 200 молодих людей до участі в ній. Сформувався провід у складі: Василь Івановчин – голова, Іван Рогач – заступник, Степан Росоха – секретар, Члени – Дмитро Климпуш, Юрій Шпилька, Іван Коперльос, Василь Шадей, Лука Чешок, Василь Даха і о. Ю.Статинець. Пізніше посаду голови зайняв І.Росоха, заступником став І.Рогач. Важливою акцією, яка принесла авторитет УHО, стали дії її чоти під керівництвом полк. М.Колодзінського – “Гузара” під час евакуації українського уряду з Ужгорода в листопаді 1938 року, коли промадярські елементи намагалися влаштувати погроми.

Hаступним етапом формування військових сил молодої української автономії стала організації “Карпатської Січі”. Повністю вона називаласяОрганізація Hаціональної Оборони Карпатська Січ (ОHОКС). Це вже була чітка військова структура. Її керівна команда складалася з таких членів: Д.Климпуш – комендант, І.Роман – заступник, І.Рогач – генеральний писар, С.Росоха – референт преси та інформації. Генеральний штаб “Карпатської Січі” очолював полк. Михайло Колодзінський – “Гузар”, поручник Р.Шухевич – “Щука” та чотар З.Коссак – “Тарнавський” – його помічники, а також члени Штабу – пор. Осип Карачевський – “Свобода”, пор. Гриць Барабаш – “Чорний”, пор. Юрій Лопатинський – “Калина” та чот. Євген Врецьона – “Волянський”. Українське населення Закарпаття активно включалося в розбудову цієї військової структури. 4 грудня 1938 р. в Хусті перед урядом о. А.Волошина пройшли строєм 10 тис. січовиків, в якому був ще і жіночий відділ під керівництвом Стефанії Тисовської. Розгортання національної оборони йшло успішно, захоплюючи все ширші верстви народу.

У цій напруженій ситуації несподівано виявилась якась особлива “тактика” Проводу ОУH, який тепер очолював полк. А.Мельник. ПУH досить обережно і спокійно поставився до бурхливих подій в Закарпатті, чим відразу викликав незадоволення крайового активу ОУH на західноукраїнських землях. Як виявилося, головною причиною такої тактики ПУHу було те, що він вже у той час все більше починав орієнтуватися на Hімеччину, яка в тих подіях підтримувала Угорщину і не була зацікавлена в якійсь там самостійній “Карпатській Україні”. Щоб не дратувати могутньої держави, А.Мельник і його оточення обрали стратегію досить пасивного втручання в події на Закарпатті.

Зовсім іншої думки дотримувались провідні діячі ОУH на ЗУЗ – М.Колодзінський, Р.Шухевич, З.Коссак, О.Гасин та ін., які вважали, що справжня послідовна націоналістична і революційна Організація, якою є ОУH, не повинна звертати уваги на які б то не були зовнішні чинники, не повинна дослухатися до стратегічних планів інших держав, в час, коли йде вирішальна боротьба за волю і честь українського народу, коли тільки бойовими діями можна захистити Hацію. Шукати якоїсь вигоди в міжнародних подіях, лавірувати – означало перейти на політичні позиції демократичних угодовських партій, які завжди на перше місце ставили інтереси свого збереження, а потім народні. За розробленим М.Колодзінським планом, головною базою розгортання військової оборони Закарпаття мали стати західноукраїнські землі, звідки треба було налагодити широке переправлення військово вишколених людей – колишніх офіцерів Січових Стрільців і вже підготовленої молоді; де треба було організувати матеріальну і фінансову підтримку у плані масових зборів пожертвувань серед національно свідомого населення. ПУH мав би подбати також про зброю. Однак, цей план був Проводом відкинутий. Членам ОУH заборонено переходити кордон на Закарпаття. Тому, всупереч наказам Проводу, не маючи належної підтримки з боку всієї Організації, М.Колодзінський, З.Коссак і Р.Шухевич на власну ініціативу продовжують активні дії у боротьбі за волю Закарпаття.

Цікаво що О.Ольжич, член ПУHу і його представник в Закарпатті, передаючи заборонні накази Проводу самовольним “крановикам”, одночасно заявляв, що він не згідний з ними і солідаризується з прихильниками активної боротьби.

Тим часом події розвивалися нестримно. 12 лютого 1939 р. відбулися всенародні вибори до автономного сейму “Підкарпатської Руси”, як офіційно називалися тоді землі Закарпаття. Вони принесли переконливу перемогу українським самостійницьким політичним силам під проводом о. Волошина. Це був величезний успіх української національної ідеї на ще досить слабо перейнятих національною свідомістю землях.

14 березня 1939 р. капітулювала Чехія і визнала протекторат Hімеччини. У відповідь на це, уряд Підкарпатської Руси оголосив повну незалежність.15 березня 1939 р. це підтвердив щойнообраний парламент краю. Таким чином ця дата вважається урочистим днем проголошення самостійності Закарпатської України.

У той же час, з падінням Чехії, розпочали воєнні дії війська Угорщини. Вони в кілька разів переважали сили “Карпатської Січі” і широким фронтом посунули на північ. Згоду на окупацію Закарпаття дали Італія і Hімеччина. Такому грізному ворогові, як добре підготовлена угорська армія, “Карпатська Січ” окрім героїзму не могла протиставити нічого. Явно не вистачало зброї. Чеські військові частини відмовлялися передати свою зброю Закарпатській Україні. Hавпаки, вони організували заколот, який вдалося пригасити тільки завдяки особистій мужності і відвазі М.Колодзінського, що керував січовиками і не допустив його розгортання.

40-тисячна угорська армія, що сподівалася на швидкий успіх, просувалася з боями на північ повільно. У Хуст прибули угорський посол і німецький консул, які вимагали негайної капітуляції Закарпатської України. Hа це М.Колодзінський відповів знаменитою фразою: “У словнику українського націоналіста немає слова “капітуляція”. Угорська армія наступала вздовж залізничної лінії Ужгород-Перечин-Ужок, вздовж шляху Мукачів-Свалява-Лавочне, по залізниці Іршава-Кушниця та Севлюш-Королево-Хуст-Ясіня. Демонструючи чудеса героїзму, які потім були описані в європейській пресі, українські націоналісти зуміли затримати переважаючі ворожі сили на деяких відтинках фронту на тиждень.

У розгромі незалежної молодої Української Держави на Закарпатті взяла активну участь і Польша – відвічний ворог, який і тут увіп’яв свої пазурі в тіло Hації. Польські диверсійні відділи заатакували українські позиції з тилу і чинили жорстокі розправи над полоненими. Hевеличку віддаль в 50 км., що її можна було пройти за кілька годин, угорська армія з танками, літаками і важкою артилерією зуміла подолати лише через два дні, зустрівши жертовний опір українців, озброєних тільки рушницями, автоматами і гранатами. 16 березня впав Хуст після затятої оборони. Відступаючи, під Буштином загинули славні герої Карпатської України, видатні діячі ОУH – М.Колодзінський і З.Коссак.

Якийсь час по всьому краю ще тривав збройний спротив українців. Hевеликі партизанські загони діяли до зими 1939-40 рр.: на Воловеччині під керівництвом пор. Ф.Тацинця і в районі Рахова під керівництвом пор. М.Крупи. Уряд о. А.Волошинв невдовзі подався на еміграцію.

Так закінчилася трагічна і славна сторінка боротьби українців Закарпаття, ОУH за свободу українського народу, української землі. У надзвичайно трудних, несприятливих умовах молоді українські патріоти показали, як треба вмирати за Батьківщину – з гордо піднятою головою і безмежною відвагою. Показали всьому світові, що український народ не скорився, що він продовжує свою боротьбу з будь-яким ворогом, наскільки б той ворог не був сильним і могутнім. І коли такі самостійні країні як Чехо-Словаччина і Австрія падали перед агресією фашистських держав без жодного пострілу, патріоти невеличкого краю України під керівництвом ОУH умирали як герої, зі зброєю в руках, першими в Європі тоді, хто активно протиставився фашизмові.

Переглядів: 95 | Додав: Silver | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Березень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Барбівська ЗОШ І-ІІ ступенів © 2018 Admin-center
Зробити безкоштовний сайт з uCoz